«Довідник безбар’єрності» - wym-1675787641836
Вступне слово ініціаторки проєкту Олени Зеленської
Правила безбар’єрного спілкування
Слова чи дії? Працюючи над «Довідником безбар’єрності», і зокрема над словником, ми чули питання на кшталт: але що робити і як себе поводити з різними людьми, окрім використання коректних слів? Як діяти, якщо тобі здається, що людина на кріслі колісному потребує допомоги, наприклад, десь у громадському місці? Як поводитися з колегою, яка відчуває тривогу? Чи доцільно давати рекомендації батьками дитини з інвалідністю? Тож, у цьому розділі ми відповідаємо ці та інші питання, що стосуються етики взаємодії з різними людьми
Рівність
Стосовно концепції рівності вирує багато дискусій. Дехто каже, що люди апріорі не можуть бути рівними, бо вже народжуються різними за набором характеристик, статтю, кольором шкіри тощо. У цьому і полягає різноманіття. Але воно не має стати на перешкоді розвитку потенціалу та якісному життю людини. Тож під рівністю мається на увазі те, що у кожної людини мають бути забезпечені рівні права і можливості в реалізації цих прав: навчатися, працювати, відпочивати, вступати в шлюб (якщо вона того хоче) тощо.
Наприклад, внутрішньо переміщені особи, які через військові дії були вимушені покинути свої домівки, досі відчувають нерівність — зокрема труднощі із вирішенням житлових питань. Часто такі люди стикаються з дискримінацією з боку орендарів: ті, або відмовляються здавати житло, дізнавшись про їхній статус, або необґрунтовано завищують ціни тощо.
Дотримуйтеся принципу «спочатку людина»
Для безбар’єрної мови є таке просте правило, яке звучить так: «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Тобто у фразах та висловах спочатку згадуйте людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно.
Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.
Усі ми значно більше, ніж якась одна ознака.